Син померлого донора і троє чоловіків, які живуть з органами його батька, зустрілися у Центрі трансплантології Першого медичного обєднання Львова.
Торік у квітні медики Житомирської обласної клінічної лікарні ім. Гербачевського констатували смерть мозку чоловіка, який отримав травми, несумісні з життям. Тоді його син Микола Недашківський ухвалив складне, але надзвичайно важливе рішення: дав згоду на посмертне донорство органів свого батька.
І тієї ж ночі Єдина державна інформаційна система трансплантації (ЄДІСТ) визначила трьох імуносумісних з донором реципієнтів. А команда львівських трансплантологів виконала 3 рятівні операції: двом людям пересадили нирки, ще одному пацієнту – печінку.
Минуло кілька місяців і родина померлого донора захотіла дізнатися – хто ці люди, яким трансплантували органи і як вони почуваються.
“Для мене й моєї сім’ї це дуже важливо. Ми розуміли, що батька вже не врятувати. І було б неправильно не погодитися на донорство, якщо це могло врятувати чиєсь життя. Мені хотілося знати, що це рішення було прийнято не даремно, що воно справді допомогло комусь жити далі”, – розповів Микола Недашківський.
З відповідною заявою пан Микола звернувся до Українського центру трансплант-координації. Працівники Центру зв’язалися з трансплант-координатором закладу, де були проведені трансплантації. Після згоди самих реципієнтів у львівському Центрі трансплантології організували зустріч.
Юрій Кошла, чоловік, який тривало хворів на цироз печінки і якому в ту ніч пересадили донорський орган, під час зустрічі поділився емоціями: “Перед операцією я не жив – я просто існував. Я довго не міг повірити. Навіть не знав, що в нас роблять такі дива. Мені зараз просто хочеться жити. Робити щось краще щодня. Я подякував синові донора, подивився йому в очі, і це дуже цінно для мене”.
Дмитро Коваль, генеральний директор Українського центру трансплант-координації: “За п’ять років, відколи в Україні активно розвивається трансплантація, у медзакладах уже відбулося кілька подібних зустрічей. Вони не заборонені законодавством, але можливі лише за взаємною згодою і з боку родини донора, і з боку реципієнтів. Це особливі миті пам’яті про людину, яка живе у врятованих життях. І, мабуть, один із найсильніших способів показати: трансплантація – це вже не диво, а реальність, яку щодня створюють наші лікарі й люди з великим серцем”.
Світла пам’ять всім померлим донорам та щира вдячність їхнім рідним за прийняті рішення.
