Олександр і Юрій Григоренки з Луганщини. Після 2014-го залишили там два обжиті будинки і переїхали до Києва. Щоб залишитися українцями, каже Олександр, нехай і в орендованій квартирі.
Олександр і досі не знає, що спровокувало його хворобу, але 7 років тому його здоров’я різко погіршилося. Напади нудоти, високий тиск і раптова втрата зору. На 28 день народження у одній зі столичних лікарень чоловіку поставили остаточний діагноз – хронічна ниркова недостатність 5Д стадії. Одразу – діаліз і невтішний прогноз: врятує лише пересадка нирки.
У 2017 році трансплантації від посмертного донора в Україні не проводили. Родина збирала кошти на пересадку за кордоном, та сума була недосяжною. Коли трансплантацію в Україні відновили, з’явилася можливість стати в листок очікування на пересадку від померлого донора. Але стан Олександра погіршувався. І родина прийняла рішення: за імунологічними показниками батько міг стати донором нирки для сина. Юрій Олександрович каже – не вагався.
У лютому 22-го родина почала готуватися до трансплантації у Київський міський центр нефрології та діалізу. Там провели всі необхідні лабораторні дослідження для донора і реципієнта. Консиліум лікарів підтвердив можливість трансплантації, але через російську агресію операцію відтермінували.
Це були особливо важкі для столиці дні, як пригадує Олександр, медики буквально жили у лікарні, аби навіть під обстрілами надавати необхідну допомогу своїм пацієнтам. Нирку Олександру пересадили у травні, коли рашистів уже відігнали від Києва. Татова нирка запрацювала на операційному столі.
Олександр Григоренко: “Спочатку було складно – знеболення, сон. Усвідомлення того, що відбулося, прийшло десь на третій день. Радість, що життя повернеться таким, як було і водночас безмежна вдячність тату – він став мені ще ріднішим”.
Юрій Олександрович після реабілітації вже повернувся до роботи. Одна нирка в його тілі працює справно і не створює особливих проблем. Але безмежно тішиться за сина, який уже понад рік живе без діалізу, працює, мріє побудувати дім і власну родину.
Трансплантація органів від живого родинного донора регламентується українським законодавством. Наразі в Україні від живого донора проводять органні пересадки нирки і печінки. У першому півріччі 2023 року у 19 медичних закладах проведено 96 таких трансплантацій (73 пересадки нирки і 23 трансплантації печінки).
Забір анатомічного матеріалу у живого донора відбувається лише за наявності висновку консиліуму лікарів та за умови, що завдана його здоров’ю шкода буде меншою, ніж небезпека, що загрожує життю реципієнта.
У переважній більшості випадків наявність однієї нирки після донорства не впливає на спосіб життя людини. А через 3 місяці після видалення частини печінки, вона досягає в організмі донора попереднього розміру. Хоча, безумовно, хірургічне втручання і донорство все ж несуть певні ризики для фізичного здоров’я донора. Тому люди, які своєю жертовністю дали рідним шанс на повноцінне життя, окрім психологічної винагороди, мають і певні пільги від держави.
