Якщо трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин є необхідною в протоколі лікування, але серед родичів першої лінії не знайшли ДНК-спорідненої людини, починається пошук неродинного донора.
Його шукають за допомогою спеціально створених для цього реєстрів. В Україні в 2018 році створено недержавну організацію “Український реєстр донорів кісткового мозку”, яка станом на 1 квітня 2024 року має в базі майже 12 тисяч потенційних донорів. Український реєстр донорів кісткового мозку інтегрований у світовий реєстр донорів WMDA (нараховує понад 43 млн) і співпрацює з ним. Також в Україні буде створено Державну інформаційну систему трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин.
Потенційними донорами гемопоетичних стовбурових клітин можуть бути чоловіки і жінки:
- Віком 16-58 років
- Маса тіла яких понад 40 кг
- У яких відсутні хронічні хвороби або будь-які інші тяжкі захворювання
Збіг стовбурових клітин донора і реципієнта визначається за ДНК-маркерами, які називаються людськими лейкоцитарними антигенами (HLA). Ці антигени є на білих клітинах крові – лейкоцитах.
Коли людина погоджується на потенційне донорство, вона отримує тест-набір, за допомогою якого робить забір клітин з внутрішнього боку щоки. За цим зразком ДНК у відповідних сертифікованих лабораторіях визначають лейкоцитарні антигени (HLA) потенційного донора, які заносять до бази реєстрів.
Коли пацієнту потрібна алогеннна (неродинна) трансплантація, медики закладу, де він перебуває, подають до Українського реєстру запит з відповідними лабораторними дослідженнями і визначеними лейкоцитарними антигенами (HLA).
Працівник реєстру з відповідною кваліфікацією щодо пошуку неродинного донора кісткового мозку проводить пошук та селекцію оптимальних кандидатів. Спочатку його проводять в Українському реєстрі донорів кісткового мозку, а якщо збігів там не виявлено, пошук продовжують у світовому реєстрі. Аби донор підійшов реципієнту, потрібно аби їхні ДНК співпали на 100% по 10-12 показниках (антигенах).
Співробітник реєстру формує офіційну відповідь з результатами пошуку та може рекомендувати одного або кількох споріднених донорів. Ці результати передають до медичного закладу, де перебуває пацієнт, і лікарі цього закладу приймають остаточне рішення щодо затвердження неродинного донора для проведення трансплантації. Цей висновок визначається насамперед результатами генетичного співпадіння, а вже потім іншими чинниками, наприклад, географією перебування донора.
З потенційним донором в Україні чи за кордоном зв’язуються представники відповідного реєстру і уточнюють – чи не передумав він стати донором та чи має можливість зробити це у визначений термін. Якщо відповідь позитивна, узгоджують дату початку підготовки до забору стовбурових клітин.
