Дружина і син чоловіка, який виріс у мусульманській родині, дали згоду на посмертне донорство. І розповіли про це у прощальній промові під час похоронної процесії.
46-річний киянин керував мотоциклом і потрапив у ДТП. Швидка оперативно доставила його до Олександрівської клінічної лікарні, але, попри зусилля медиків, врятувати чоловіка не вдалося – травми були несумісні з життям.
Лікарський консиліум констатував у пацієнта смерть мозку. Ще за життя чоловік обговорював з родиною можливість стати донором після смерті. Родина вирішила порадитися ще й з братами померлого, аби врахувати їхні думки і релігійні настанови.
Рішення, яке вони прийняли спільно, дало змогу подарувати надію на повноцінне життя чотирьом людям.
Того ж дня у столиці відбулося чотири трансплантації: у Інституті серця пересадили серце 56-річному чоловіку, трансплант-команда Національного наукового центру хірургії та трансплантології ім. О.О.Шалімова пересадила печінку 24-річному пацієнту-військовому та нирку 34-річному чоловіку. Ще одну нирку трансплантували 17-річному юнаку у Київському міському центрі нефрології та діалізу. Усі пацієнти уже проходять період реабілітації.
Як і християнство, іслам не забороняє посмертне донорство і трансплантацію. Бо порятунок життя в обох релігіях є однією з найбільших цінностей. Три роки тому Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій підтримала необхідність розвитку трансплантації і популяризації донорства, як акту милосердя, яке рятує життя.
У Львові посмертною доноркою для 4-х людей стала мама семінариста. Тоді майбутній священик погодився на донорство і сказав: “Якщо це можливо, нехай інші живуть”.
У Іспанії, де трансплантологія розвинута найкраще в Європі, на храмах висять таблички з написами: “Богові потрібна лише душа, органи лишіть на землі”.
Під час похоронної процесії родина померлого киянина повідомила всім присутнім: “Він помер, але його серце б’ється”.
Світла пам’ять всім донорам, чиї серця після смерті продовжують комусь життя.
