В країнах, де трансплантація набула розвитку, до 70% трансплантацій виконуються від померлих, адже показники тривалості життя з органом, отриманим від живого донора та посмертного донора, є однаковими. При цьому, на жаль, якщо живий донор віддає один з парних, або частину органу, який відновлюється, якість його життя все одно стає меншою.
Посмертна пожертва органу (органів) може відбутись лише після констатації смерті мозку, тобто, лише тоді, коли людина померла. Донором після смерті може стати повнолітня особа, яка за життя дала письмову згоду стати донором після смерті. Якщо людина не залишила згоди, її органи можуть врятувати декілька життів за рішенням родичів, а в разі їх відсутності – за рішенням особи, яка взяла на себе зобов’язання поховати померлого. Якщо донором після смерті є дитина, то згоду мають надати батьки, або офіційні опікуни.
Якщо особа ні за яких обставин не бажає допомогти врятувати чиїсь життя після своєї смерті, вона може зробити заяву про незгоду бути донором після смерті. Інформація про це буде відображена в ЄДІСТ трансплант-координатору в разі, якщо цій людині буде констатовано смерть мозку. Після отримання інформації про незгоду бути донором будь-які дії щодо здійснення вилучення органів і подальшої їх трансплантації припиняються.
Перелік заяв, які містять інформацію про органи, які дозволено трансплантувати після смерті, визначається Постановою Кабінету Міністрів України №1211 від 27 грудня 2018 р. Деякі питання реалізації Закону України “Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині”
